Останніми роками судова реформа втілюється в Україні не тільки на засадах конфронтації з Основним Законом, а й з повним нерозумінням її цілей і наслідків. Може виявитися, що законотворці, котрі не мають власного бачення реформування, також не розуміють і змісту міжнародних зобов’язань.
До попереднього складу ВККС
У ході другої загальнонаціональної дискусії «Доступ до правосуддя: реалії та перспективи» обговорювалися стратегічні питання реалізації судової реформи, роль професійних спільнот у розробці профільного законодавства, а також конституційні аспекти участі міжнародних експертів у формуванні органів суддівського врядування.
Першим до слова запросили заступника голови Вищої ради правосуддя Олексія Маловацького. Він одразу звернувся до аналізу законодавчих
ініціатив №№3711, 3711-1, 3711-2, а також законопроекту Міністерства юстиції, який надійшов до ВРП в порядку консультацій.
О.Маловацький відзначив, що всі проекти умовно можна поділити на дві групи. До першої він відніс президентський варіант, метою якого серед іншого є відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що розблокує процедуру оцінювання та призначення суддів. У той час як проект №3711-1, а також міністерський проголошують інше ключове завдання — приведення законодавства у відповідність до зовнішніх зобов’язань, що передбачені кредитними договорами з МВФ та ЄС.
О.Маловацький наголосив, що ініціативи, якими передбачається створення комітетів чи комісій, не можуть підміняти собою державні органи, наділені повноваженнями на виконання владних функцій. До того ж проект авторства Мін’юсту пропонує не ті реформи, які б хотіли бачити наші міжнародні партнери, проте деталізує та додає норми, не передбачені міжнародними зобов’язаннями.
Звертаючись до ситуації з ВККС, доповідач зазначив, що законодавство не може передбачати ліквідацію або зупинення діяльності органів державної влади. Тож тут він поставив би питання щодо повернення
законодавства на той рівень, на якому воно існувало рік тому. Тобто до ситуації, що передувала закону №193-IX, який призвів до розпуску комісії без будь-якої перспективи відновити її роботу.
Своєю чергою голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова погодилася, що кадрова криза в судовій системі загострюється. І зараз, за відсутності руху профільних проектів, було б доцільно відновити останній склад ВККС, повноваження якого припинили у 2019-му. Адже сама ідея припинення повноважень органу до формування і запуску його нового складу не відповідає ні європейським стандартам, ні конституційності.
Нерозуміння міжнародних зобов’язань
Голова комітету НААУ з питань верховенства права Марина Ставнійчук зауважила, що судова реформа в Україні триває вже 30 років. Але останні її етапи демонструють розбіжності профільного законодавства з конституційними основами.
Доповідачка також окреслила низку системних проблем, на тлі яких розбудовують систему правосуддя. Це насамперед недовіра учасників реформи та громадян до органів державної влади, зокрема судової. М.Ставнійчук додала, що політики намагаються перекласти на судову владу проблеми кризи народної довіри. До того
ж судова реформа втілюється законотворцями без визначеної стратегії, критеріїв, цілей і завдань, де кожен новий етап починається без оцінювання результатів попередніх змін. Ще однією суттєвою проблемою є пропозиції влади, не підкріплені фінансовими та кадровими ресурсами.
Доповідачка також вказала на неспроможність української влади якісно співпрацювати з міжнародними інституціями. Так, Україна повідомила Венеціанську комісію про взяті на себе додаткові зобов’язання, пов’язані з реформою судоустрою, в тому числі щодо залучення міжнародних донорських організацій до формування судової влади. Хоча домінуюча роль міжнародних експертів суперечить Основному Закону. До того ж окремою проблемою є невизначеність критеріїв і вимог до донорських організацій.
М.Ставнійчук також звернула увагу на те, як змінюються критерії добору до тих же ВККС та ВРП: «Сьогодні пропонуються конкурсні процедури, в яких питання авторитетності більше не є ключовим, хоча весь час воно проходило в низці концептуальних документів».
Колишній член НАЗК, доцент кафедри Інституту міжнародних відносин Олександр Серьогін вважає, що руйнування системи
відбору суддів тотожне руйнуванню основ державності, а також закінченню незалежності. Він звертає увагу на те, що всі проекти мають спільну точку опори — це лист директору-розпоряднику МВФ від 2.06.2020, підписаний Президентом. У ньому сказано: «Україна забезпечить, що управління і впровадження процесу відбору суддів та дисциплінарних механізмів буде здійснюватися особами з високим рівнем компетентності довіри і доброчесності».
Законотворців поєднує хибне тлумачення цього документа, що призвело до викривленого розуміння міжнародних зобов’язань. Реалізація ідеї має втілюватися у конституційному полі, якщо ж міжнародні зобов’язання суперечать Конституції, то для приєднання до них необхідні конституційні зміни.
«Пропонуючи ці проекти, ми не маємо переписувати міжнародні зобов’язання. Більше того, переписувати у спосіб, який суперечить Конституції. Якщо створюється орган із залученням сторонніх осіб, то, за нашим законодавством, цей орган виконує державні функції. Тому члени цих органів мають подавати декларації. Але вирішили це питання, надавши цьому органу дорадчий статус. Водночас у запропонованих проектах дорадчі функції повністю змінюються, а функції державної влади привласнюються, що
суперечить Конституції», — наголосив О.Серьогін.
Абсолютна влада міжнародників
Член Ради адвокатів України від Хмельницької області Оксана Каденко, яка свого часу пройшла усі пекельні кола відбору до Вищого антикорупційного суду, зазначила, що конкурси за участі міжнародників приречені на суб’єктивність через ментальні розбіжності. Так, ганебним фактом її біографії оголосили подаровану батьком квартиру, а для когось вирішальну роль у знятті з дистанції став факт недовіри національним банкам.
Доповідачка констатувала, що у подальшому кваліфіковані фахівці через упередженість оцінок самі не захочуть брати участь у такому відборі. «Щодо ВАКС міжнародні експерти мали абсолютну владу, а саме — зняття кандидатів з дистанції, а в моделі проекту №3711 вони прямо впливають на відбір членів ВККС», — наголосила О.Каденко. Вона мусила констатувати, що питання про пошук експертів з добору в Україні навіть не порушувалося нашою владою.
Також О.Каденко запропонувала передбачити законодавчий захист кандидатів, яких відбирають міжнародні експерти, від інформаційних дискредитаційних кампаній, в ході яких оприлюднюються персональні дані.
Адже свого часу на прохання виключити її прізвище жінка отримала пропозицію «прийти поспілкуватися особисто».
Несталість національного законодавства щодо судової влади становить реальну загрозу для здійснення правосуддя в Україні, вважає голова комітету НААУ з питань БПД Олександр Дроздов: «Одним з маркерів незалежності судової влади є сталість законодавства. І, на жаль, Україна демонструє всьому світу приклад, коли постійна зміна законодавства, в тому числі його якості, призводить до того, що судді втрачають довіру до самих себе». Підтвердження цьому — статистичні дані щодо наповненості судів, де із 7295 штатних посад повноваження мають лише 4853 суддів, а в 97 судах заповнено лише половину суддівських посад.
Голова комітету також звернув увагу на конституційний концепт формування ВРП, де серед основних суб’єктів призначення є адвокати. Він наголосив, що логічним було б запровадити такий підхід і до інших органів суддівського врядування, в тому числі ВККС: «У нас є судова влада і є довіра до судової влади. І про рівень довіри до суддів треба дізнаватися не тільки від тих, хто знає про судову владу зі шпальт газет чи з «Фейсбуку». Треба дізнаватися у тих, хто щодня своєю невпинною працею захищає права і свободи людей у судах. Це — адвокати».
Шляхом виходу з «кризи»
Наостанок заступник голови НААУ, РАУ Валентин Гвоздій висловив переконання, що «останнє рішення Конституційного Суду (№13-р/20020) — це гучний голос суддівського корпусу, який нарешті сказав своє слово і продемонстрував, що судді дійсно хочуть бути незалежними». Адже його метою було усунення важелів впливу на судову владу. Тому законодавчі положення, що суперечать Основному Закону, мають бути негайно усунені парламентом.
«Треба писати нормальні, якісні закони і рухатися вперед. У законі про запобігання корупції парламент має додати одну чи дві статті на 4 рядки, де буде виписаний механізм здійснення антикорупційного контролю стосовно суддів, щоб він не був тиском на них», — сказав В.Гвоздій. Він також наголосив, що в країні, де діє Конституція, метою якої є встановлення меж для влади, не може бути ніякої конституційної кризи.
У фіналі заходу Л.Ізовітова повідомила, що за результатами другої національної дискусії НААУ проведе аудит стратегічних документів і проектів, а підсумковий документ, який буде містити не лише зауваження, а й пропозиції, направить до ВРП та парламентського комітету.
«Ми розтлумачимо відповідні норми і вкажемо, де є помилки або викривлення законодавства, в тому числі умисні. Нам сьогодні як громадянам нашої країни, які вболівають за інтереси судочинства, за інтереси правосуддя, за інтереси судової влади, треба виконати свій громадянський обов’язок», — зауважила голова НААУ.
Висновок також буде містити оцінки конституційних меж обов’язків України перед МВФ і того, яким чином вони враховані в тих законопроектах, які сьогодні перебувають на розгляді у парламенті. Тож українці ще мають шанс визначитись із моделлю виходу з кризи та стати на шлях реальної незалежності головних державних інституцій.
_03_03.png)
