Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відсутність ВККСУ поглиблює кадрову кризу у судовій системі
Турбулентність та невизначеність у судовій системі триває вже понад рік, а причиною цьому стала паралізована робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Адже після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування» від 29 серпня 2019 року № 1008 повноваження всього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені. У зв’язку з цим зупинились численні процедури, які впливають на якість та швидкість роботи судової системи в цілому.
В подальшому, було внесено на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Президентом України проєкт закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» від 22 червня 2020 року № 3711. Вказаний проєкт закону покликаний вирішити найбільшу проблему судової системи – формування нового складу ВККСУ.
Крім того, не менш важливим фактом є і те, що проєкт закону № 3711 отримав схвальний висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія). Так, Венеційська комісія звернула особливу увагу на те, що відсутність ВККСУ лише поглиблює кадрову кризу у судовій системі і ця проблема потребує нагального вирішення.
Вища рада правосуддя, в межах своїх повноважень, вже неодноразово наголошувала на тому, що законопроєкт № 3711 є вкрай важливим. Нарешті з’явиться можливість розвантажити суди через прибуття у систему нових молодих спеціалістів, продовжити кваліфікаційне оцінювання та інші кар’єрні процедури суддів.
Узгодженість дій всіх трьох гілок влади є запорукою якісного функціонування судової системи
Окрему увагу варто звернути на низку альтернативних проєктів законів щодо законопроєкту № 3711. Так, наразі існує багато законодавчих ініціатив, покликаних на подолання кризової ситуації у судовій системі, проте, слід також розуміти і той факт, що будь-яке гальмування законодавчих процесів на сьогоднішній день лише поглиблює кризу.
В свою чергу, президентський законопроєкт № 3711 отримав схвальну оцінку від суддівської, адвокатської та наукової спільноти. Вказане свідчить, що система рухається у вірному напрямку і будь-яке перешкоджання цьому руху не відповідатиме єдиній законній меті – стабілізації судової системи.
Хочу наголосили, що в нинішніх реаліях, мають бути об’єднані та консолідовані зусилля всіх трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової. Лише в такому випадку судова система функціонуватиме якісно та незалежно.
За десять місяців 2020 року ВРП ухвалила рішення про призначення на посади 453 суддів до місцевих судів
Хочу зауважити, що Вища рада правосуддя є колегіальним конституційним органом, порядок формування якого визначений у Законі України «Про Вищу раду правосуддя», а її статус закріплений у Конституції України. На сьогоднішній день, в умовах відсутності діючої ВККСУ, Вища рада правосуддя вживає всіх можливих заходів для збереження балансу у судовій системі.
Так, Вища рада правосуддя за десять місяців 2020 року ухвалила рішення про внесення Президентові України подання про призначення на посади 450 суддів до місцевих загальних судів, 2 суддів – до місцевих господарських судів, одного судді – до місцевого адміністративного суду. За аналогічний період 2019 року Президенту України внесено подання про призначення 205 суддів: 144 – до місцевих загальних судів; 14 – до місцевих господарських судів; 47 – до місцевих адміністративних судів.
Окрім того, у складі Вищої ради правосуддя функціонують три Дисциплінарні палати. Протягом січня – жовтня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшло 8584 скарги щодо дисциплінарного проступку судді (за аналогічний період 2019 року – 8106 скарги).
Щодо формування складу Вищої ради правосуддя
Наразі точаться дискусії щодо участі Експертної комісії з відбору членів Вищої ради правосуддя.
Варто зауважити, що Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів.
Рішенням ВРП від 8 вересня 2020 року № 2584/0/15-20 було затверджено консультативний висновок щодо законопроєктів:
Зокрема, в цьому консультативному висновку було наголошено на тому, що створення Експертної комісії з добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя (далі — Експертна комісія) є неможливим, оскільки фактично є створенням ще одного органу, який, з огляду на його повноваження, також не має конституційної основи.
Адже, аналізуючи статтю 281 Закону України № 193-X «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2020 року № 4-p/2020 дійшов висновку, що орган, установу, утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу. Наведене також не узгоджується з нормами законодавства України та міжнародними стандартами.
Слід зазначити, що будь-які нерегламентовані зміни у законодавстві можуть лише дестабілізувати роботу найвищого органу в системі судоустрою.
Також заслуговує на увагу і той факт, що у чинних законодавчих процедурах щодо формування складу Вищої ради правосуддя враховано абсолютну більшість зауважень і пропозицій міжнародних експертів, що дає можливість стверджувати про їхню відповідність основним європейським стандартам.
Стосовно участі у складі Комісії осіб, визначених міжнародними та іноземними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України, варто зазначити, що міжнародні партнери можуть мати виключно дорадчу функцію у формуванні державних органів.
З приводу участі у складі Експертної комісії осіб, визначених Громадською радою доброчесності, слід зазначити, що її діяльність не повною мірою виправдала мету її створення, її висновки та результати діяльності в оцінюванні суддів виявилися доволі неоднозначними.
Чинним законодавством не визначено чітко статус Громадської ради доброчесності – чи є вона суб’єктом владних повноважень чи інститутом громадянського суспільства, також обсяг її повноважень та відповідальність. Це створює перепони для оскарження рішень та висновків Громадської ради доброчесності особами, стосовно яких такі рішення ухвалені та на чиї права та інтереси такі рішення впливають.
Вказане свідчить про те, що до вказаної обставини слід ставитись послідовно та виважено, щоб не створювати прецедентів для сумніву у легітимності будь-яких процедур у системі судоустрою.
Автор: Оксана Блажівська, член Вищої ради правосуддя, член Другої Дисциплінарної палати, доктор юридичних наук, доцент
_03_03.png)
