Рекомендації щодо використання гендерно чутливої мови

• Використовуйте тільки нейтральну лексику: чоловіки та жінки. Уникайте стереотипних висловлювань “слабка стать” або “сильна стать”.

• Уникайте тверджень, які закріплюють у мові та свідомості гендерні стереотипи (чоловіки - хороші керівники; жінки — чудові виконавиці...).
• Враховуйте жінок, коли звертаєтеся до широкої аудиторії (Пані та панове)
• Використовуйте нейтралізацію граматичного роду, зокрема, завдяки збірним поняттям (студентство, спільнота, аудиторія).
• Уникайте родових займенників "він", "його", "йому" шляхом випускання займенника, перебудови речення або використання множини замість однини. В окремих випадках можна використовувати пасивний стан дієслів. (Наприклад, замість «секретар суду визнає, що у нього набагато більше роботи, ніж було десятиріччя тому», використовуйте «у секретарів набагато більше роботи, ніж було десятиріччя тому»).
• Намагайтеся чергувати терміни «чоловіки та жінки», «він та вона» з «жінки та чоловіки», «вона та він», «мати й батько». Це допоможе позбавитися враження, що жінки є менш важливими.
• Замість не означено - особових займенників: всякий, інший, кожен, будь­хто, які імпліцитно апелюють до чоловічого роду, використовуйте «кожна людина (особа)»…
• Вживайте фемінітиви - слова, які позначають людину за професією, посадою, видом занять, у жіночому роді, якщо йдеться про жінок (відвідувачка, заявниця, членкиня); водночас уникайте жартівливо-іронічних контекстів їх уживання.

Фемінітиви – це не данина моді, як часто вважають. Вони здавна були властиві українській мові. У першому українському друкованому словнику - «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596) – вже було сім жіночих означень;  «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка, укладений у 1907-1909 роках, теж містив фемінітиви, а в одинадцятитомному словнику української мови – більш, ніж три тисячі iменникiв-фемiнiтивiв.

Для того, щоб жінки стали більш видимими у суспільному дискурсі, варто використовувати як стратегію нейтралізації, так і  стратегію фемінізації, яка полягає в послідовному вживанні фемінітивів і, відповідно, зменшенні використання загального чоловічого роду.

Для творення фемінітивів в українській мові вживають:

 – суфікс ­К­, який є найпродуктивнішим, позаяк за його допомогою утворено більшість фемінітивів-новотворів (позивач-позивачка);

– суфікс ­ИЦ­, який додається до чоловічої основи на ­(н)ик, ­ець (засновник – засновниця, підприємець – підприємиця, переможець − переможниця);

 – суфікс ­ИН­, який раніше використовувався лише в кількох словах ( кравчиня, майстриня, мисткиня), а тепер додається  і до основ на ­ець (виборець – виборчиня, фахівець − фахівчиня),  і до основ на приголосних, які тривалий час вважались як такі, що не піддаються фемінізації (шеф – шефиня, член – членкиня);

 – суфікс ­ЕС­ (поет-поетеса, критик – критикеса), хоча він є найменш продуктивним зі всіх (навіть поетка витісняє поетесу, акторка − актрису).

Неприпустимим у комунікації судів є нешанобливе, поблажливе, зверхнє  ставлення до жінок, що є проявом сексизму.

 Сексизм - позиція чи дії, що принижують, вилучають, недооцінюють, стереотипізують людей за ознакою статі (Андре Мішель, «Геть стереотипи»)

27 березня 2019 року Комітет міністрів Ради Європи на 134-му засіданні заступників міністрів прийняв Рекомендацію CM/Rec(2019)1 державам- членам щодо запобігання сексизму та боротьби з ним.

Згідно Рекомендації, «Сексизм – це будь-яка дія, жести, візуальний прояв, вимовлені або  написані слова, практика чи поведінка, в основі яких- ідея, що особа чи група осіб є менш значимими, гіршими через їхню стать».

Сексизм може виявлятися у різних формах:

-   вживання відверто образливих - або таких, що представляють жінок гіршими за чоловіків, висловів («жіноча логіка», «жіночі балачки», “жіноче щастя”);

- підсміювання над жінкою, приниження її гідності;

-  некоректні зауваження/запитання  щодо зовнішності, сімейного стану, одягу, макіяжу;

- непристойні анекдоти, коментарі з сексуальним підтекстом,  різноманітні звуки,  жести  сексуального характеру.

- звертання до молодої дівчини у публічній сфері  «сонечко», «красунечко», тоді, як вона не може відповісти чоловіку «місяцю ясний, красене».

- звертання до відвідувачок чи працівниць суду через їх біологічні характеристики або стосунки з чоловіками. (Наприклад, "дівчино" (до незаміжньої  молодої  особи жіночої статі) чи «жінко»  ( до заміжньої жінки);

- характеристика жінок через їхню зовнішність, а не  здобутки (Наприклад, "чарівна дівчина", "приваблива білявка" – в розмові про помічницю судді чи адвокатку ).

В українському законодавстві поки що відсутнє визначення сексизму, і це, звісно, ускладнює  його ідентифікацію з-поміж утисків, упередження, дискримінації за ознакою статі і є певним викликом на шляху судового захисту потерпілих.