Підтримка та захист потерпілих і свідків воєнних злочинів: проблемні питання застосування КК і КПК України

Серед проблем кримінологічного характеру, які стосуються злочинів, що пов’язані із сексуальним насильством, є такі: висока латентність, тобто зневіра жертви в те, що винуватець буде знайдений та покараний, небажання жертви, щоб хтось дізнався про вчинене щодо неї насильство; недостатня захищеність жертв, їх повторна віктимізація у зв’язку з повторними допитами, підвищеною увагою суспільства, а також труднощі в реабілітації жертв сексуального насильства.

Про це розповіла секретар Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк під час чергової онлайн-зустрічі представників проєктів міжнародної допомоги, які працюють у сфері зміцнення верховенства права, на тему «Підтримка та захист потерпілих і свідків від воєнних злочинів, зокрема постраждалих від сексуального насильства».

Доповідачка акцентувала на тих викликах, які постають перед суддями під час застосування положень КК та КПК України в контексті захисту потерпілих від сексуального насильства внаслідок вчинення воєнних злочинів.

Одним із викликів у матеріальному аспекті (в частині застосування КК України) є кваліфікація зґвалтування, вчиненого, зокрема, військовослужбовцями рф, представниками «армії ДНР та ЛНР». Тут виникає питання, за якою статтею КК України мають кваліфікуватися такі дії осіб: за ст. 438 як воєнний злочин чи ст. 152 як злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

На думку як міжнародної спільноти, так і українських правників, зважаючи на те, що зґвалтування вчинено в контексті війни, ведення бойових дій, окупації територій (наявний контекстуальний елемент), то під час кваліфікації дій слід застосовувати ст. 438 КК України. Хоча в ній безпосередньо й не згадується про зґвалтування, однак вочевидь такі дії є порушенням законів і звичаїв війни з огляду на Женевські конвенції та Римський статут.

Водночас, за словами Наталії Антонюк, існує проблема щодо потенційного покарання, яке може бути застосоване до винного. Так, відповідно до КК України за зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене повторно, передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років або довічне позбавлення волі (ч. 6 ст. 152 КК України); за зґвалтування малолітньої – 10-15 років позбавлення волі (ч. 4 ст. 152 КК України); а за порушення законів і звичаїв війни – 8-12 років позбавлення волі (ч. 1 ст. 438 КК України).

Таким чином, порушення законів та звичаїв війни, яке полягало у вчиненні зґвалтування, карається менш суворо, ніж кваліфіковане зґвалтування як загальнокримінальний злочин.

Фактично у ч. 1 ст. 438 КК України не враховуються ні кількість жертв, ні їхній вік, ні тяжкі наслідки для потерпілих (втрата здатності до дітонародження, психічна хвороба, інші тяжкі тілесні ушкодження тощо).

Тому необхідно вирішити питання щодо збільшення санкції за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Крім того, Наталія Антонюк виділила такі виклики щодо захисту постраждалих від сексуального насильства у процесуальному аспекті (в частині застосування КПК України): значна кількість допитів спершу на досудовому розслідуванні, а потім ще раз під час судового розгляду і, як наслідок, повторна віктимізація жертв; в аспекті доказової бази (неможливість проведення експертиз у зв’язку з тим, що після вчинення злочину минуло багато часу; проблематичне отримання показань потерпілих, які виїхали за межі України тощо).

З огляду на всі виклики матеріального та процесуального характеру потрібно провести диференціацію кримінальної відповідальності за зґвалтування, яке водночас є воєнним злочином, створити умови для зменшення повторного переживання жертвою зґвалтування події злочину, а також законодавчо врегулювати ширше використання цифрових доказів та свідчень, зокрема тих, які отримані прокурорами МКС, іншими міжнародними інституціями під час збирання інформації про воєнні злочини рф в Україні (тобто забезпечити можливість «спільного» використання доказів).

Учасники онлайн-зустрічі також обговорили питання щодо подальшого співробітництва.

На завершення заходу начальник відділу міжнародно-правової взаємодії ВС Ліна Губар подякувала партнерам – представникам проєктів міжнародної допомоги за плідну співпрацю, за підтримку України та допомогу, яку вони надають нашій державі у цей складний час боротьби за незалежність і територіальну цілісність.

Онлайн-зустріч організована програмою USAID «Справедливість для всіх».

Верховний Суд